Спекотний липневий день. Нарешті доїхали. Літак, потяг, машина... Довгою видалася наша подорож.

Ось і пункт призначення - наш новий "дім" на наступний місяць.

Ми почали вигружати речі з машини. На паркані, в тіні дерев, лежав біло-чорний кіт. Гарний, хоч і трошки замизканий, як більшість вуличних котів. Він злегка примружив очі, але пильно слідкував за кожним нашим рухом. Звісно, нам захотілося погладити того красеня. Але він лише шикнув на нас, стрибнув у кущі і зник за лічені секунди. "Ну й дикун. Він що, до цього людей взагалі не бачив?", - промайнуло в голові.

Пройшло зовсім трошки часу, і до нас почали навідуватися різні коти та кошки. А мешкали ми у приватному будинку із невеличким садом, тому їм було дуже легко потрапити до нас - лише пролізти через паркан.

Не знаю, може вони відчули, що з нами Еліс, яка обожнювала котиків. І не лише обожнювала, а ще й купувала спеціально для них смаколики і підгодовувала всіх пухнастиків, що зустрічала на своєму шляху. То ж, як ви можете здогадатися, котиків, що почали відвідувати нас, ставало більше. Але чорно-білий кіт, що зустрічав нас на паркані в перший день, вирішив, що це його територія, і почав ганяти всіх "непроханих" гостей. За це він отримав від нас своє нове ім'я - Розбійник.

Я завджи більше любила собак ніж котів, але Розбійник підкорив моє серце і став моїм улюбленцем. Через певний час він дозолив себе погладити. З кожним тижнем він ставав більш лагідним. А якось зовсівм забувся, завалився на спину та почав вигинатася переді мною. Не довго думаючи, а вірніше, взагалі не думаючи, я вирішила почухати його живіт. Тепер я володарка невеличкого тоненького шраму на руці. Як нагадування - не лізти без запрошення.

Місяць добігав кінця, і нам треба було їхати далі, в наш наступний "дім". Було дуже сумно розлучатися з Розбійником. Я до нього звикла. Це ж був єдиний кіт, якому вдалося підкорити моє серце... Але за тих обставин нам залишалося лише кочувати з місця на місце, не маючи змоги повернутися додому.

Фотографії Розбійника, спогади про нього та тоненький шрам на руці - скарби, що залишилися мені.